2. Завдання і ключові питання управління навчальним процесом та вибір форм навчання

Заохочування та підтримка учнів у процесі навчання – одна з найпривабливіших сторін професії вчителя, але й одна з найвимогливіших!

Ваші власні думки стосовно форм навчання є основою вашого планування. Якщо ви не маєте чітких ідей щодо того, що повинні засвоїти учні у процесі навчання, вам буде нелегко здійснити планування, визначити завдання, методи та види діяльності.

Удосконалення ефективності навчання – нелегке завдання, вирішення якого потребує багато часу. Але якщо ви розмірковуєте, обговорюєте це питання з учнями, аналізуєте і робите висновки, отримуючи таким чином досвід, то з часом станете справжніми експертами. Навчальний процес є складним, і його успіх й удосконалення залежать від багатьох чинників.

• Які методики дозволять учням досягти поставлених цілей навчання?
• Як я можу сприяти у сприйнятті, розумінні і запам’ятовуванні нової інформації учнями?
• Чи заохочує навчальний процес учнів застосовувати набуті знання та навички у подальшому навчанні?
• Чи націлена поставлена мета першочергово на сприйняття, розуміння та запам’ятовування нової інформації, чи на постановку завдань?
• Чи прийняті до уваги важливі аспекти (ідеальні навчальні умови) при плануванні результатів навчання?
• Чи є головним завданням навчального процесу оволодіння учнями основними поняттями, навичками, формування власного ставлення, і чи передбачені мною відповідні форми навчання, що забезпечать досягнення необхідного результату:

→      через активну дію (шляхом створення нового і т. п.);

→      через мислення (шляхом аналізу, та формування нових поглядів);

→      через спостереження;

→      через різноманітні вербальні форми навчання (лекція, розповідь тощо);

→      через інструктажі, надання допомоги та співпрацю;

→      через обговорення і дебати;

→      через створення письмових освітніх продуктів (повідомлення, учнівський щоденник тощо);

→      шляхом застосування різних способів;

→      через аналіз подій у реальному житті та досвід;

→      через експеримент, випробування і помилки?

У кожному процесі навчання ми можемо виділити три тісно пов’язані між собою етапи:

А. Сприйняття інформації

Питання до проблеми сприйняття учнями інформації

Б. Обробка та збереження інформації

Питання до проблеми обробки та збереження інформації

В. Передача інформації

Отримання знань завжди має приводити до їх передачі

Чим більше я вчу, тим більше знаю, чим більше я знаю, тим більше забуваю, чим більше я забуваю, тим менше знаю … або я це знаю, та не використовую чи не беру до уваги…

Питання до проблеми передачі інформації

Учителі, які пройшли підготовку за традиційною методикою навчання, як правило, переоцінюють вплив усної форми викладання на учнів – “навчено ≠ вивчено”. Ця точка зору особливо поширена в середній школі, де вчителі стикаються з навчальними планами, що містять великий об’єм складного матеріалу. Тому вони вважають найкращим та дієвим способом лекції за темою – вчитель розказує, учні слухають. І в даному випадку вчитель історії, можливо, подумає: “Ну ось, я прочитав лекцію, та й закінчив з учнями вивчати ХХ століття”.

Але чи вчаться учні, слухаючи лекції? Та чи всі вони вивчили те, чого хотів їх навчити учитель?

“Навчено ≠ вивчено”

З конструктивістської точки зору, відповіді на ці питання немає. “Навчено – не означає вивчено”. Навчання – процес індивідуальний. Учні конструюють власну систему знань. Вони пов’язують те, що вже знають і розуміють, з новою інформацією, використовуючи поняття, створюючи ідеї, оцінюючи через свій досвід тощо. Учні шукають смисл і логіку в тому, що вивчають, визначають, що є актуальним і вартим запам’ятовування, а що може бути забутим.

А також вони роблять помилки.

Учителі, котрі читають лекцію перед аудиторією з тридцяти осіб, повинні пам’ятати: у свідомості учнів народжується тридцять різних варіантів лекції, що вони інтегрують у власну систему понять, яку Джером Брунер назвав когнітивною.

Але навчання – це не лише створення системи понять, але і деконструкція помилок. Молодші учні, наприклад, можуть вважати, що ніч приходить, тому що сідає сонце, оскільки вони це спостерігають. Звичайно, вчителі діють правильно, намагаючись виправити таку точку зору учня. Це важкий і інколи неприємний процес коригування. Тому лекція вчителя є просто новою інформацією для одного учня, в той саме час, коли інший розуміє свою помилку, яка потребує виправлення.

З конструктивістської точки зору, ми повинні бути готовими до того, що помилки у сприйнятті та розумінні інформації є правилом, а не виключенням і не лише у свідомості наших учнів, але й у нашій власній.

Трансформація нашої когнітивної структури – процес складніший, ніж просто заміна “старого знання” “новим”, яке здійснює вчитель на уроці. Передусім, це – процес, що продовжується протягом довгого періоду часу, в якому суперечливі ідеї й поняття конкурують між собою, і учні самі, а не вчитель виправляють помилки.

“Вивчено ≠ застосовано у реальному житті”

Учителі, які намагаються виправити помилки учнів, приходять до висновку: недостатньо “говорити їм, що правильно, а що ні”. У навчальному процесі вчителі стикаються з проблемами, а саме:

• учні “не слухають”. Як слід діяти вчителеві у випадку, коли учні не змінюють власних неправильних уявлень навіть після того, як їм були викладені правильні факти, поняття тощо?
• “учні вчаться подібно до папуг”. Як можна вирішити проблему того, що шкільні знання співіснують поруч зі сферою наївного мислення – учні не пов’язують свій щоденний досвід із логікою, мисленням та власною точкою зору, що призводить до неправильної інформації? Вони заучують предметні знання лише для іспитів “подібно до папуг”, а потім все забувають.

Кожен учитель має досвід таких проблем. Аби подолати їх, недостатньо навіть застосувати принципи конструктивістського навчання. Учні повинні щось робити з тим, чому вони навчились – мають застосувати набуте практично. Для вчителя таке завдання передбачає наступні дії:

• жодного уроку без подальшого завдання;
• уважно вислуховувати учнів, їх відповіді або презентації, щоб оцінити навчальні досягнення;
• зробити учнів відповідальними за власний розвиток, наприклад, давати завдання, що передбачають самостійне опрацювання;
• прислуховуватись до аналізу та самоаналізу учнів: Що я вважаю особливо важливим, так тільки це… Я вчуся найкраще, коли …

Завдання вчителя – забезпечити адекватні можливості для навчання учнів, їхньої роботи та спілкування з іншими учнями. Конструктивістське навчання, у тому числі деконструкція, завдання, направлені на подальше застосування на практиці, потребують часу. Тому вчитель – можливо, разом із учнями – повинен вирішити, на які теми варто витрачати час. Тобто діяти за принципом “Нехай менше, та краще”.

У виборі певної форми викладання ви приймаєте рішення, як створити та організувати процес навчання й освітнє середовище. У даному контексті постає питання, які форми викладання, навчання та соціальної взаємодії мають бути використані та об’єднані, як розрахувати час для кожного етапу і які матеріали використовувати.

Наступні питання допоможуть у процесі вибору:

• Які форми навчання підтримуватимуть поставлену мету навчального процесу?
• Які форми соціальної взаємодії я вибираю для свого курсу?
• Які структуру і темп я вибираю для свого курсу?
• Якою мірою учні можуть брати участь у плануванні уроків і форм навчання?
• З огляду на існуючі зовнішні вимоги, які підходи до викладання є дієвими?
• Застосування яких методів та стилів викладання вдається мені найкраще?
• Що ще я можу зробити разом з учнями для створення позитивної навчальної атмосфери?
• Чи є підхід учителя однаково справедливим як для хлопчиків, так і дівчаток?
• Чи заохочують уроки до співпраці у класі?
• Чи виділено вільний простір або місце, де окремо від класу можуть працювати як учні, так і групи?
• Чи завжди класна кімната є найкращим місцем для навчання? Чи потрібно перепланувати або реструктуризувати класну кімнату? Чи доступні спеціалізовані класи? Чи будуть екскурсії або дослідження корисними?
• Скільки свободи я даю своїм учням; як я оцінюю їх здібності?
• Чи повинні всі учні навчатися за затвердженим заздалегідь планом? Чи є мій викладацький підхід індивідуальним і досить гнучким для забезпечення навчальних потреб, темпу навчання та здібностей учнів?
• Чи може бути запропонований учням вибір різних видів діяльності?
• Яке домашнє завдання я передбачаю?
• Які форми соціальної взаємодії є дієвими, враховуючи умови, цілі та зміст процесу навчання? (Індивідуальна та парна робота, малі чи великі групи).

П’ять методичних підходів описують, так би мовити, п’ять ідеальних шляхів організації взаємодії між учителями й учнями.

Кожен з цих підходів дозволяє, або ж вимагає, щоб учителі й учні реагували та взаємодіяли один з одним різними способами.

Підходи охоплюють широкий діапазон від класичної, зосередженої на особі вчителя формі (викладання – презентація) до форм, орієнтованих на учня.

Ми не пропонуємо, щоб перша форма була цілком замінена другою. Натомість, ми переконані, що поєднання цих форм є дієвим, і зрештою, повинен здійснюватися рух до форм навчання, орієнтованих на учня.

На перший погляд може видатись, що навчання, де центром є учень, означає відступ учителя в тінь. Проте це не так. Як змінюється роль учителя, буде пояснено детально, але його роль варіюється від безпосередньої дії в класній кімнаті до ретельної підготовки, супроводження та спостереження, і така тенденція організації навчання в наш час зростає.

Учням, які вчаться навчатися, необхідна підтримка вчителів з усіх предметів. Види діяльності такого масштабу, як, наприклад, проектна робота, губляться як крапля в морі монотонного, безкінечно повторюваного “навчання через викладання матеріалу”, яке примушує учнів до механічного  заучування.

Основними формами навчання є:

• навчання через викладання матеріалу;
• кероване дослідницьке навчання (обговорення у класі);
• відкрите навчання;
• індивідуальне навчання;
• проектне навчання.

Розглянемо роль та форми діяльності вчителя відповідно до форм навчання: