1. Політика, демократія і демократичне врядування в школах

Мета ОДГ/ОПЛ навчати і залучати молодих громадян до участі в житті суспільства. Ціль навчання для демократичного громадянства відноситься до ідей демократії і політики. Демократичне врядування школою грає ключову роль в ОДГ/ОПЛ, оскільки дає учням можливість навчитися брати участь у житті суспільства. У цьому розділі розглядаються три перераховані вище поняття, оскільки, як зазначено в цьому посібнику, вони мають вирішальне значення для ОДГ/ОПЛ.

1.1.1 Політика – демонстрація влади та вміння вирішувати проблеми

Певно, читачі газет або глядачі телевізійних новин звертали увагу та той факт, що більшість репортажів  висвітлюють  ситуації двома способами:

• Політики критикують своїх опонентів. Діючи таким чином, вони можуть поставити під сумнів чесність свого супротивника, його здатність виконувати свої обов’язки або вирішувати конкретні проблеми. Звичайно, в цьому випадку сприйняття політики як “брудного бізнесу” впливає на зниження інтересу аудиторії.
• Політики обговорюють способи вирішення складних проблем, які впливають на їх країну або країни.

Ці дві категорії політичних явищ відповідають класичному визначенню політики Макса Вебера:

• Політика – прагнення до участі у владі і боротьба за неї. Власне, без влади жоден політичний діяч не зможе досягти мети. У демократичних системах політичні гравці конкурують один з одним задля суспільного визнання і підтримки більшості. Тому частина політичної гри включає критику опонентів, наприклад, під час виборчої кампанії, щоб схилити на свій бік виборців і нових членів партії.
• Політика – це процес, що одночасно потребує як “відданості справі, так і значної розсудливості”⁴. Ці слова передають суть процесу вирішення політичних проблем. Такі питання потребують обов’язкового вирішення, оскільки вони є невідкладними, впливають на суспільство в цілому, отже, є складними і вкрай важливими. Політика – це поняття надзвичайно практичне і доречне, а політична дискусія повинна приводити до ухвалення рішень.

Таким чином, політика в умовах демократії вимагає, щоб політичні гравці виступали в різних ролях, які важко звести разом. Боротьба за владу вимагає харизматичної особистості, котра володіє мистецтвом оратора та здатністю пояснювати складні речі простими словами. Необхідність вирішення важливих проблем сьогодення і нашого майбутнього вимагає особи, яка має науковий досвід, є відповідальною та чесною.

1.1.2 Політика в демократичному суспільстві – відповідальне завдання

Звичайно, передусім ми маємо на увазі саме тих політичних лідерів, які повинні виконувати стандартні ролі, що, як правило, виключають одна одну. Існують яскраві приклади лідерів, які тяжіють до крайнощів, – популіст і професор. Один прагне перетворити політику на шоу, інший на лекцію. Перший, імовірно, й виграє вибори, але мало що зробить, аби підтримати суспільство. Другий, можливо, має деякі хороші ідеї, але лише небагато людей розуміють їх.

Проте не лише політичні лідери та офіційні особи стикаються з цією дилемою, але й кожен громадянин, який бажає взяти участь у політичних процесах. Публічні виступи зазвичай обмежені часом,  і лише ті промовці матимуть вплив, чиї переконання будуть чіткими та зрозумілими. Вчителі можуть виявити цікаві паралелі між публічною комунікацією та комунікацією в школі – дефіцит часу, необхідність бути водночас зрозумілим і простим, та ще здатним вирішувати складні завдання.

Таким чином, використання прав людини – наприклад, свободи слова, участь у виборах – важливе завдання для всіх громадян, а не лише політичних лідерів. На уроках ОДГ/ОПЛ молоді люди набувають різних компетентностей та розуміння того, що їм необхідно брати участь у публічних дебатах і прийнятті важливих рішень. Як члени шкільної громади, учні вчаться жити в суспільстві, керованому правами людини і принципами демократії.

1.1.3 Модель політичного циклу: політика як процес вирішення проблем суспільства

Політика розглядається як процес визначення політичних проблем під час спірного обговорення питання, що стоїть на порядку денному, знаходження рішення та його реалізації. Громадська думка та реакція окремих осіб і груп, чиї інтереси зачіпаються, вказують, чи рішення відповідають поставленій меті та чи будуть вони прийняті. Якщо спроба вирішити проблему стає успішною, політичний цикл завершується (припинення дії політичного курсу); якщо вона потерпіла поразку, цикл розпочинається знову. У деяких випадках вирішення однієї проблеми створює нові, які розглядаються в новому політичному циклі.

Модель політичного циклу виділяє важливі аспекти процесу ухвалення політичного рішення в демократичних системах, а також в демократичному управлінні школами, а саме:

• евристична концепція політичних проблем і громадського добробуту; ніхто не може визначити заздалегідь, що є суспільним благом. Різним партіям, угрупуванням та окремим особам доведеться разом з’ясовувати це питання;
• врегулювання порядку денного шляхом дискусії; у плюралістичних суспільствах політичні суперечки часто пов’язуються з інтересами дискутуючих сторін;
• ухвалення політичних рішень як колективний процес пізнання; відсутність всезнаючих учасників (наприклад, лідерів або партій, які є прихильниками ідеології порятунку); а саме конструктивістське поняття громадського добробуту: те, що більшість сприймає як благо;
• сильний вплив громадської думки і медіа; можливість для громадян і зацікавлених груп брати участь у процесі прийняття рішень.

Політичний цикл – це модель, що працює подібно до географічної мапи. Вона надає багато інформації й забезпечує логіку розуміння. Тому моделі часто використовуються як в освіті, так і в науці, оскільки без них ми мало що зрозуміли б у нашому складному світі.

Ми ніколи не помилимося у виборі мапи, що відображає певний ландшафт. Вона дає значну кількість інформації, але водночас й опускає багато дрібниць. Мапа, яка відображала б усі найдрібніші деталі, була б занадто складною для розуміння. Той же принцип працює і для моделі, як наприклад, модель політичного циклу. Ніхто не повинен сприймати цю модель за дійсність. Вона лише відображає процес ухвалення політичного рішення та приділяє менше уваги другому виміру політики у визначенні Макса Вебера – прагнення до участі у владі і боротьба за неї.

У демократичних системах ці два політичні аспекти пов’язані між собою: так у процесі ухвалення рішень політики одночасно борються зі складними проблемами та зі своїми політичними опонентами. У моделі політичного циклу стадія розробки програми дій показує, як поєднуються ці два аспекти. Встановлення взаєморозуміння щодо політичної проблеми, яка стоїть на порядку денному, – питання влади та політичного впливу.

Наведемо приклад. Одна фракція стверджує: “Оподаткування є дуже високим, отже, відлякує інвесторів”, водночас, інша заперечує: “Оподаткування дуже низьке, тож освіта і соціальне страхування не забезпечені фондами”. За кожною проблемою оподаткування стоять певні інтереси та політичні погляди, і запропоновані рішення прямо протилежні: зменшити оподаткування для груп з високим рівнем прибутку або, навпаки, збільшити. Перше формулювання належить неолібералам, друге – соціал-демократам.

Громадяни мають бути обізнані з принципами діяльності обох партій. Модель політичного циклу – це інструмент, що допомагає громадянам визначати й аналізувати зусилля, які направляють політичні сили на вирішення проблем суспільства.

⁴Макс Вебер. Політика як покликання чи професія. – Штутгарт, 1997. – С. 82.

1.2.1. Основні принципи

Відомий вислів Авраама Лінкольна (1863) характеризує демократію як “владу народу, створену народом та для народу”. Ці три означення можна розглядати так:

• “влада народу”: влада йде від народу: народ – це верховна влада, що здійснює або надає повноваження, і той, хто наділений частиною повноважень, несе відповідальність за народ;
• “створена народом”: влада здійснюється або через вибраних представників, або безпосередньо громадянами.
• “для народу”: влада здійснюється, щоб служити інтересам народу, тобто задля суспільної користі.

Ці визначення можуть розумітися і пов’язуватися різним способом. Політичні мислителі – послідовники Руссо наполягають на принципі прямого правління громадянами. Люди вирішують все і не обмежуються будь-якими рамками закону. Політичні послідовники Джона Локка наголошують на можливості конкуренції між різними групами, які мають спільні інтереси, в плюралістичному суспільстві; в межах конституційної системи вони повинні спільно виробити рішення задля суспільної користі.

Більшість держав сьогодні визначають себе демократичними, і на практиці концепція демократії виражається в багатьох різних формах, якими часто зловживають. Яскравим прикладом можуть бути так звані “народні демократичні країни”, що існували до 1989–1991 рр., дослівне визначення системи правління якими – управління народом через народ. На жаль, у випадку згаданих країн концепція управління означала однопартійну комуністичну систему – грубе порушення базових демократичних принципів, про які говорилось вище.

1.2.2. Демократичний державний устрій

Основними складовими сучасної конституційної демократії є:

• Конституція, що існує, як правило, у письмовій формі, встановлює конституційну основу демократії; зазвичай, не всі права людини визначаються та захищаються як громадянські.
• Рівний правовий статус усіх громадян: усі громадяни однаково захищаються законом і мають виконувати обов’язки, визначені цим законом.
• Загальне виборче право, що дозволяє дорослим громадянам, чоловікам і жінкам, голосувати за партії та/або кандидатів на парламентських виборах. Крім того, деякі правові системи включають референдум або плебісцит, тобто право громадян приймати рішення з певного питання шляхом прямого голосування.
• Громадяни користуються цивільними та громадянськими правами, які надають доступ до широких можливостей, а саме: свобода ЗМІ від цензури і державного контролю, свобода вибору, висловлювання і мирних зібрань та право меншин і політичної опозиції діяти вільно.
• Плюралізм і суперництво інтересів та політичних завдань: окремі громадяни чи групи можуть створювати або об’єднуватись у партії або групи (лобі), неурядові організації тощо, аби просувати свої інтереси чи політичні завдання.
• Парламент: законодавчий орган, до складу якого входять обрані представники, які мають право приймати закони. Парламент представляє волю більшості виборців. Під час виборів змінюється більша частина парламентської системи та відбувається процес формування нового уряду. Голову уряду, президента, обирають окремо шляхом прямого голосування.
• Закон більшості: більшість вирішує, меншість приймає це рішення. Конституційні права і права людини визначають межі дії закону більшості через захист прав та інтересів меншин. Кворум для більшості визначається в залежності від питання порядку денного, наприклад, дві третини – це кворум при голосуванні про внесення поправок до конституції.

Принцип взаємозалежності та взаємного обмеження влади: демократія поєднує два принципи – влада наділена повноваженнями проявляти силу, наприклад, контроль над розповсюдженням зброї – так зване “роззброєння громадян”⁵. Одночасно, щоб запобігти зловживанню цими повноваженнями та процесу перетворення на самодержавну або диктаторську форму правління, всі демократичні системи включають принципи взаємозалежності та взаємообмеження законодавчої, виконавчої та судової влади. Класична модель розділяє державну владу на законодавчу, виконавчу та судову (горизонтальне розгалуження); багато країн мають додаткове розгалуження влади: двопалатна система законодавчої влади, федеральна або кантональна автономія (наприклад, у Швейцарії, США або Німеччині).

Термін повноважень: ще один спосіб контролю над владою. Означає наділення повноваження ми лише на певний період часу. В деяких випадках термін перебування на посаді обмежений, наприклад, у випадку з президентом США, який має піти у відставку по завершенні двох 4-річних термінів. А у стародавньому Римі консули призначались у тандемах і залишали службу через один рік.

1.2.3. Неправильне тлумачення принципів демократії

• Демократія інколи неправильно тлумачиться як система, в якій окремий індивідуум користується повною свободою. Проте це не так.
• Демократія надає свободу людям, але й встановлює межі цієї свободи заради дотримання рівних прав, проте ці межі не порушують особистих прав і свобод кожної людини. Наприклад, уявімо собі дискусію на уроці ОДГ/ОПЛ. Щоб надати можливість усім учням висловити свою думку, необхідно регламентувати час виступу і, можливо, достатньо суворо. З цієї ж причини час виступу на парламентських дебатах або телевізійних ток-шоу також обмежується.

Багато правил у дорожньому кодексі обмежують нашу свободу пересування: ліміт швидкості в містах, обов’язок зупинятися на червоне світло тощо. Зрозуміло, ці правила існують для того, щоб захистити людське життя і здоров’я.

• Демократія надає більше свободи народу і кожній людині окремо, ніж будь-яка інша система правління, за умови, що вона приведена до ладу, наприклад, діє на конституційній основі. Аби функціонувати добре, демократичне суспільство має покладатись на сильну державу, яка здійснює правопорядок і дотримується справедливого розподілу благ.

1.2.4. Сильні та слабкі сторони демократії

Узагальнено кажучи, різні види демократій мають деякі сильні і слабкі сторони, серед яких:

a. Сильні сторони демократії

• Демократія – основа для цивілізованого, ненасильницького вирішення конфліктів; динаміка конфлікту і плюралізм забезпечують вирішення складних ситуацій.
• Демократичні держави – “переконані пацифісти” – як усередині своїх країн, так і в міжнародній політиці.
• Демократія – це єдина система, яка дозволяє зміну політичного керівництва без зміни системи правління.
• Демократичні держави – це суспільства, що навчаються та допускають помилки. Рішення визначається шляхом переговорів, а не нав’язується автократичною владою.
• Права людини зміцнюють демократії шляхом встановлення нормативних рамок для політичного процесу, що засновані на повазі людської гідності.

б. Проблеми і слабкі сторони

• Партії і політики прагнуть пожертвувати довгостроковими цілями задля успіху на виборах. Демократії стимулюють короткострокові політичні проектування, як наприклад, витрати на навколишнє середовище або наступні покоління.
• Уряд для народу діє лише в межах певної держави. Зростаюча взаємозалежність, наприклад, в економічних і екологічних питаннях, обмежує можливість впливу на демократичний процес ухвалення рішень у національному масштабі.

1.2.5. Висновки

Демократичні держави залежать від своїх громадян, від того, наскільки розвинуті їх сильні сторони і стримуються слабкі. Демократія – вимоглива система, що залежить від ступеня участі та підтримки громадян – інформованих і лояльних. Як сказав Уїнстон Черчіль (1947): “Демократія – найгірша форма правління, але нічого кращого людство не придумало до цього часу”.

Як в авторитетних, так і в молодих демократичних державах ОДГ/ОПЛ, безсумнівно, сприяє політичній культурі, на принципах якої демократії мають запроваджуватись, розвиватись і жити.

⁵Існує яскравий приклад США, де принцип роззброєння громадян був реформований.

1.3.1. Школа – демократична мікродержава?

Викладання ОДГ/ОПЛ у школі базується на трьох основних дидактичних підходах – “про”, “через” та “для” демократії і прав людини. В даному випадку школа розглядається як мікро- або “ембріональне” суспільство.демократії. ⁶

То ж чи можемо ми вважати школу мініатюрною демократичною державою? Побіжного погляду буде достатньо, щоб зрозуміти: школи – це не маленькі держави, в яких проводяться вибори, вчителі грають роль уряду, директори нагадують президентів і т. п. Тому питання, можливо, буде риторичним. Отже, що можуть зробити школи для ОДГ/ОПЛ?

1.3.2. Демократичне врядування в школі: чотири ключові сфери, три основні принципи оцінювання прогресу діяльності школи

Елізабет Бекман і Бернард Траффорд, директори шкіл зі Швеції та Великої Британії, які є авторами посібника “Демократичне врядування в школах”⁷ глибоко дослідили це питання. Вони стверджують, що школи потребують як управління, так і врядування. Управління школою – це шкільне адміністрування, виконання правових фінансових і навчальних умов, наприклад, ієрархічні відносини між директором і учнями базуються на дотриманні інструкцій і порядку. Врядування школою, навпаки, відображає динаміку соціальних змін у сучасному суспільстві. Школам доводиться взаємодіяти з різними партнерами і впливовими особами за своїми межами і зустрічатись із проблемами і перепонами, які не можна передбачати. Тут усі члени шкільної спільноти, і передусім учні, відіграють важливу роль. Вони взаємодіють, ведуть переговори і укладають угоди, чинять тиск, приймають рішення разом. Окремо взятий член громади не має повного контролю над іншими⁸.

Бекман і Траффорд пропонують чотири ключових сфери демократичного врядування в школі:

• врядування, лідерство, управління і відповідальність перед громадою;
• ціннісно-орієнтована освіта;
• співпраця, комунікація та участь: конкурентоспроможність і самовизначення школи;
• учнівська дисципліна.

Бекман і Траффорд застосовують три критерії для оцінювання прогресу діяльності школи, що базуються на трьох основних принципах ОДГ, визначених Радою Європи:

• права і відповідальність;
• активна участь;
• визнання і повага різноманітності.

1.3.3. Навчання демократії і прав людини через демократичне врядування в школі

Бекман і Траффорд пропонують набір методик для забезпечення процесу викладання демократії та освіти з прав людини у школі. Хоча учні отримують досвід демократичного врядування, школи не розглядаються як уявні міні-держави, оскільки вони передусім є освітніми закладами.

⁶Див. роботу Дьюі Дж. (2007), Школа та Суспільство, Косімо, Нью-Йорк, С. 32.

⁷Демократичне врядування в школах: Посібник / Елізабет Бекман і Бернард Траффорд/ пер. з англ. та адапт. Л. І. Паращенко; заг. ред. укр. версії Н. Г. Протасова. – К: НАДУ, 2009. – 100 с. – (Навчатися і жити в демократії).

⁸Там само, С. 9.