Ви читаєте том I 2.1. Демократія оживає через суспільство
Приклад:
Парламентські вибори мають переможців і переможених. Більшість формує новий уряд, меншість – опозицію. Колишній уряд повинен піти у відставку, і новий уряд, що має нові політичні погляди, змінює його.
Правила чіткі і зрозумілі. Але виборча система буде працювати лише у випадку, коли ми впевнені, що переможені та меншість готові прийняти результати виборів. Інакше вибори можуть перетворитися на серйозний конфлікт, що розірве країну. У цьому випадку консолідація суспільства неможлива.
Виборча кампанія дає партіям можливість донести свої ідеї громадянам. Але що трапляється, якщо партії – учасниці політичних перегонів сприяють расизму, фундаменталізму або антидемократії?
Щоб вибори функціонували, як один з найголовніших шляхів участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень, суспільству, вочевидь, потрібно щось більше, ніж рамки законів, які регулюють систему виборів.
Приклад показує, що демократія однаково залежить від системи правил і від ставлення громадян до демократичних засад. Вони мають розуміти і сприймати систему та відчувати відповідальність за її стабільність. Партії повинні ставитись одна до одної, як суперники, а не як вороги. Лише в цьому випадку демократія проявляється, як система, в якій зміна уряду можлива без зміни державного устрою.
Демократія – це система інститутів, складовими якої є загальні вибори і представництво в парламенті, контроль над владою через принципи взаємозалежності законодавчої, виконавчої та судової влади. Деякі конституції передбачають пряму участь у виборах через референдуми або конституційний суд. Демократія – це сцена, а громадяни – актори. Говорячи буквально, громадяни мають бути готові і здатні грати свої ролі, і вони повинні ототожнювати свої інтереси з демократичним державним устроєм.
Демократія – система інститутів, що мають міцну політичну культуру. Ця система може встановити рамки такої культури, але не може створити її або гарантувати стабільність. Той же принцип працює по відношенню до автократичних урядів. Автократ також залежить від відповідної політичної культури, що базується швидше на політично покірних суб’єктах, ніж на активних і відданих ідеї.
2.2. Культурний аспект прав людини
Права людини докладно пояснюють, як працює демократичне громадянство на практиці, у тому числі свобода думки і висловлювання, свободи ЗМІ (тобто заборона цензури), виборче право, принцип рівності й відмови від дискримінації.
Що трапляється, якщо закон – в даному випадку держава – або громадянин порушує одне з цих прав? Подібно до будь-якого права, права людини в цьому випадку будуть недосконалими без засобів примушування. Демократичні конституції дають багатьом, але не всім правам людини статус громадянських прав, і потім вони захищаються всією конституційною і правовою системою країни. У державах-членах Ради Європи громадяни врешті-решт можуть апелювати до Європейського суду прав людини в Страсбурзі.
Але, якщо мова йде про демократичне суспільство, права людини залежать від культури сприйняття і від відповідальності.
Вищезгаданий приклад виборчої кампанії показав, що громадяни можуть зловживати своїм правом свободи висловлювання, щоб знищити систему, в якій вони користуються цими ж правами. То що ж необхідно зробити? Чи повинні ми призначати спостерігача, щоб захистити демократію? Або чи маємо ми надати таким людям право на висловлювання і сподіватися, що наші аргументи проти їх антидемократичної пропаганди знайдуть більше підтримки?
Демократія і права людини залежать від встановленої структури, що складається з двох компонентів: набір правил і принципів, закріплених конституційною та законодавчою системами, а також політичної культури. Демократія і права людини створені на благо людям. Члени суспільства мають цінувати принципи і значення демократії і прав людини та відчувати відповідальність за них. Демократія і права людини допускають непогодження з приводу того чи іншого питання, але вони можуть існувати лише за умови наявності потужної системи угод, яка одночасно надає, захищає, але при цьому й обмежує свободу. Ви можете розходитися у своїх поглядах майже в усьому, але лише за умови погодження з системою, яка дозволяє таке непогодження.
2.3. Навчаємо демократії і правам людини – демократична культура у школі
“Не існує демократії без відданих демократів”.
Кожне покоління отримує свою демократичну спадщину і, ймовірно, розумітиме, і цінуватиме, і навчатиметься активного її використання. Завдання ОДГ/ОПЛ і освіти в цілому підтримувати та заохочувати молоде покоління стати активними і відданими демократами.
Як показав історичний досвід у багатьох країнах, культурні традиції, сприятливі для демократії, розвиваються повільно. Нації, що розбудовуються на поствоєнних просторах, стикаються з найсерйознішими проблемами відсутності демократичних культурних традицій. Модель демократичної системи може бути запозичена, але культурне коріння демократії не може – оскільки має безпосередньо походити від культурної спадщини суспільства.
Політична культура – поняття конструктивістського походження. Політична культура надає можливість визначити спосіб здійснення управління у школах – демократичний чи автократичний – та етап, на якому перебуває школа у становленні демократичного громадянства.
Оскільки школа є моделлю міні-суспільства, вона може навчити своїх учнів основним принципам демократичної культури, а саме – учні:
- можуть висловлювати свої інтереси і погляди з почуттям впевненості й самоповаги;
- ставляться один до одного із взаємною повагою, в тому числі емпатією, тобто бажанням і готовністю до співпереживання;
- можуть врегулювати конфлікт ненасильницькими засобами, тобто прислухаються один до одного, проводять переговори і приходять до компромісу;
- вчаться сприймати встановлену організаційну структуру, яка одночасно і захищає, й обмежує їх особисті права та свободи. Вони додають “м’які”, неформальні елементи політичної культури до “жорстоких”, формальних правил;
- розуміють політику як практичне зусилля, націлене на вирішення важливих проблем, що вимагають уваги;
- беруть участь у процесі виборів представників і в ухваленні рішення;
- приймають відповідальність за їх рішення і вибір;
- обізнані, що якщо рішення приймаються кимось іншим, то, ймовірно, результат буде незадовільним.
Політична культура тісно пов’язана із власною позицією і демократичними цінностями, яких молоді громадяни набувають через процеси соціалізації, включаючи їхній досвід шкільного життя. Існують й інші фактори, що також сильно впливають на процес соціалізації молодих людей, особливо сім’я, однолітки та засоби масової інформації. З іншого боку, шкільні громади надають дітям і підліткам можливість із ранніх років набути досвіду громадянської взаємодії; таким чином, ми можемо дійти висновку, що школа має величезний вплив на те, як демократична спадщина передається молодому поколінню.
